Ми, вчителі, співробітники та батьки дітей «Німецько-української міжкультурної школи в м. Києві» постійно отримуємо безліч питань про ці особливості. Починаючи з того як годують в школі та закінчуючи питаннями про перспективи професійного розвитку дитини.
Ми зібрали найбільш поширені питання про нашу школу.
Отже, починаємо із найпростіших.
«Німецько-українська міжкультурна школа» знаходиться в Подільському районі м. Києва, в районі Виноградар. Для початкової школи орендується приміщення в державній школі № 243 за адресою: вулиця Новомостицька, 10. Середня та старша школа знаходиться поряд, за 500-700 метрів від початкової школи, за адресою: вулиця Новомостицька, 2.
В школі навчається 60% україномовних та 40% німецькомовних дітей – це діти не лише громадян Німеччини, але й інших держав.
Перше і головне: необхідно знати німецьку мову. Ми відрізняємося від усіх інших закладів освіти України тим, що мовою навчання є саме німецька. Тобто починаючи з першого класу всі заняття, які діти мають протягом дня, викладаються німецькою мовою: математика, природознавство, фізкультура, мистецтво, трудове навчання, тощо. Тому, до молодшої школи ми намагаємось набирати діток, які хоча б на початковому рівні володіють німецькою.
Щоб потрапити в середню і старшу школу, потрібно мати вищий рівень володіння мовою. В Україні є багато шкіл з поглибленим вивченням німецької. Але той рівень знань, який діти отримують в цих школах, зазвичай недостатній для того, щоб в старших класах вивчати такі предмети як хімія, фізика, математика, адже тут треба володіти спеціальною термінологією.
Якщо дитина не дуже впевнено почуває себе лише у німецькій мові, а співбесіди з решти предметів вона проходить успішно, ми пропонуємо так званий «мовний рік» − дитина повторює навчанні у класі, який вже закінчила. Але це відбувається на німецькій мові. Як правило, цього достатньо, щоб учень або учениця почали добре розуміти лексику та логіку викладання.
Ми маємо мовний клуб повного дня КіТа, який працює за принципом дитячого садочку: ви приводите дитину зранку, там вона вчиться, грається, гуляє, обідає, відпочиває, а вже ввечері йде до дому. Наші батьки навіть називають цей КіТа садочком.
Весь день з дітьми спілкуються німецькою. Заняття там також проходять на німецькій мовіи – танці, малювання, театральне або циркове мистецтво, гончарство, та навіть айкідо. Клуб відвідують діти віком від 1,5 до 6 років. Там вони здобувають якраз необхідний рівень мови, а також навички та вміння, які їм знадобляться у першому класі. І, звісно, що ті діти, які ходять до мовного клубу, вступають до першого класу Deutsche Schule Kiew автоматично.
У Дитячому мовному клубі КіТа керівник із психологом роблять висновки чи готова дитина до навчання, чи ні, базуючись на спостереженні за дитиною протягом року і рекомендують або не рекомендують йти до школи.
Як правило, в мовному клубі всі дітки йдуть до першого класу. Хоча, бувають інколи випадки, коли пропонують залишитися ще на рік, тому що дитина потребує трішки більше часу аби адаптуватися до першого класу.
Діти, які не навчаються у КіТа, проходять співбесіду з керівником початкової школи. Під час співбесіди визначаються рівень володіння німецькою та психологічна готовність до школи. І за результатами зустрічі дитину або зараховуємо до першого класу, або рекомендуємо ще рік навчання у мовному клубі КіТа.
«Німецько-українська міжкультурна школа в м. Києві» відмінна тим, що паралельно діти мають можливість отримати два документи про освіту. Наші учні після 11 класу отримують як український документ про повну загальну середню, так і мають можливість після 12 класу скласти іспит Abitur та потім вступати у вищі навчальні заклади Німеччині та Австрії.
Тому, як мінімум, по закінченню школи діти мають ширший спектр вибору: продовжувати навчання за кордоном або в Україні.
Окрім того, що навчання ведеться німецькою мовою та діти отримують два атестати, батьки, які до нас приходять, більше орієнтуються на європейську освіту в майбутньому для своїх дітей.
Разом з тим, підхід до викладання трішки інший, ніж в українських школах: діти здобувають не тільки теоретичні знання, але й компетентнісні (практичні). Тобто, ті теоретичні знання, які отримують на уроках, учні вчяться одразу застосовувати на практиці через різноманітні проєкти. Школярі роблять групові, парні, індивідуальні проєкти, які пов’язані в межах однієї теми не тільки, наприклад, з одним предметом, а з різними. Це може бути одночасно математика, англійська мова, природознавство та музика. Це робиться для того, щоб діти набули практичний досвід, як в реальному житті використовувати ними здобуті знання.
Друга особливість нашої школи – індивідуальний підхід до кожної дитини. Іншими словами, диференційоване навчання.
Всі ми знаємо, що будь-яка аудиторія, будь-який клас має різних учнів, які здатні швидко опрацьовувати новий матеріал, які працюють в звичному режимі, та завжди є дітки, які потребують додаткової допомоги. Інколи, ця допомога потрібна лише на початковому етапі. Тому завдання, яке ми ставимо перед собою − допомогти кожній дитині: знайти ті методи і ті форми роботи, які би посприяли, аби кожна дитина, яка прийшла до нас у школу, могла розвинути всі свої найкращі якості і сторони.
Тому питання оцінювання ставиться не зовсім так, як це було прийнято, колись в українських школах: ми порівнюємо дитину з нею самою, а не з іншими учнями.
В першому та другому класі діти не отримують оцінку. Вони мають формувальне оцінювання – вербальна характеристика їхніх досягнень відповідно до того, що вони могли раніше і що вони можуть зараз.
З третього класу з’являються оцінки і вони виставляються до кінця дванадцятого класу. Але німецька система оцінювання відрізняється від української. В українських школах 12-тибальна, а у німецьких школах 6-тибальна система оцінювання, де 6 – це найгірша оцінка, а 1 – найкраща. Тобто, всі у нас прагнуть отримати «одиницю». «Двійка» теж непогано, це фактично українська «десятка».
В школі існує гарна традиція – в кінці навчального року ми відзначаємо дітей, які доклали найбільше зусиль до навчання. Класний керівник нагороджує декілька дітей, які досягли значних успіхів протягом навчального року. І не завжди це учень-відмінник, у якого всі одиниці. Це може бути учень або учениця, які протягом року просто значно просунулись у навчанні, наприклад перейшли з «четвірок» на «двійки». Таким чином, оцінка стає мотивуючим фактором – учні розуміють, що має сенс старатися, отримувати свій результат.
А і інші діти розуміють, що все буває, і не завжди все вдається так як хочеться, але якщо людина прикладає зусилля, прагне, то розвиток і успіх − це реально і можливо.
Школа прагне бачити випускником дитину, яка:
Тобто, це людина, яка готова інтегруватися в будь-яке коло і в будь-яке суспільство, яке ми маємо в нашому світі як в Україні, так і за кордоном – в будь-яких країнах.
Робочий день починається з 8 ранку. З 8 до 8:20 вся початкова школа залишається на вулиці, на прогулянці.
О 8:20 діти з куратором, який наглядає за дітьми надворі, піднімаються до приміщення. Далі учні мають 10 хвилин часу для того, щоб роздягнутись, змінити взуття, підготуватися до уроку.
О 8:30 лунає дзвінок, потім йдуть перший та другий уроки, між якими 5-ти хвилинна перерва.
Після другого уроку ми маємо перерву на сніданок у 25 хвилин. Як правило, початкова школа снідає десь в приміщенні, в школі, а старша школа із своїм сніданочком виходить на вулицю, дихає свіжим повітрям. Хто швиденько поїв, може погратися або поспілкуватися. Діти спілкуються не лише в межах свого класу, а взагалі, з усіма учнями, які у нас навчаються.
Після сніданкової перерви, учні піднімаються до приміщень, далі йдуть уроки за розкладом.
Після п’ятого уроку (це майже о першій годині) всі разом обідаємо, перерва триває 35 хвилин.
Далі у середній та старшій школі продовжуються уроки, а початкова школа виходить на прогулянку, щоб трішки перепочити, погратися. Після прогулянки молодші дітки переходять до виконання домашнього завдання.
Учні старшої школи після уроків можуть бути вільними. Єдине ще, що ми пропонуємо для учнів 5-6-х класів, та інколи для учнів із 7-го класу, залишатися з куратором до 16.00 та виконувати своє домашнє завдання.
Окрім того, школа пропонує дітям гуртки з 16:00 до 18:00. Хто має бажання − відвідує гурток, хто не має бажання, проводить час з кураторами. До 18:00 години учні початкової школи можуть перебувати у школі. Лише в п’ятницю ми маємо коротший робочий день – до 16:00. Але в цей день ми пропонуємо для дітей поїздку до басейну. І більшість діток початкової школи сідають в автобус та їдуть з кураторами до басейну, там тренуються, а батьки забирають їх вже звідти.
Кожен із батьків може для себе самостійно вирішити: так або ні.
Та, як правило, батьки з другого-третього тижня навчання починають розуміти, що, певно, було б непогано володіти німецькою мовою. Як мінімум, тому що дитина приходить додому, приносить завдання і потрібно зрозуміти, що саме потрібно виконати. Або дитина приносить щоденник із записами вчителів, які необхідно прочитати та підписати.
Батьки беруть участь у всіляких шкільних заходах. Якщо це офіційний захід, то ми його проводимо двомовно − з перекладом на українську. Але у нас існує багато неофіційних заходів, де для кращого розуміння знадобиться німецька мова.
У середній та старшій школі, коли мамі чи татові хочеться звернутись до німецькомовних викладачів, то вони розуміють, що без знання німецької це важко зробити.
Тому більшість батьків вчать німецьку або вдосконалюють англійську, бо англійську мову знають всі німецькомовні члени нашої шкільної громади – від директора і вчителів школи до батьків.
Питання адаптації завжди залежить від кожної конкретної людини і дитини. Хтось може адаптуватись дуже швидко, навіть в своєму одномовному середовищі, інший адаптується довше і, можливо, з деякими труднощами.
Якщо робити акцент на тому, чи важко чи легко адаптуватись дітям у німецькомовному середовищі, чи впливає рівень знання мови на те як легко дитина сприймає зміни, – зізнаємося, що тут відповідь лежить у іншому просторі: діти не так глибоко замислюються над тим, що вони знають, чи що вони не знають. Вони просто спілкуються один з одним як вміють. Учні слухають протягом дня одного викладача або декількох, які викладають німецькою мовою. Вони чують інших однокласників, для яких, наприклад, німецька мова є рідною. І новенькі учні просто автоматично переймають певні фрази, слова і так само автоматично їх вживають.
Мені здається, що діти у початковій школі навіть на задумуються над тим, чи їх товариш німецькомовний чи ні. Це просто хлопчик або дівчинка. І якщо вони німецькомовні, до них автоматично починають звертатися німецькою мовою. Питання в тому, наскільки граматично правильно вони це роблять чи не дуже − не стоїть, тому що ми вчимось.
Є певні предмети, які не можуть викладатися німецькою мовою. Це українська мова та література, історія України, правознавство, громадянська освіта. Це обов’язкові предмети української програми. Вони, по-перше, мають викладатися українською мовою, а по-друге, вони є необхідною складовою для того, щоб наші випускники могли у майбутньому, тобто, після 11 класу, скласти іспит ЗНО.
Німецькомовні школярі не зобов’язані відвідувати ці уроки, хоча усі учні, для яких німецька мова є рідною, в обов’язковому порядку вивчають українську мову як іноземну.
Німецька мова – це є мовою навчання, а не іноземною мовою. А в програмі має місце іноземна – це англійська, якою наші випускники володіють на рівні С1 та друга іноземна мова, на вибір учня – французька або російська.