Логотип

Що відрізняє німецьку освіту від української?

19.06.2018

В першу чергу, це компетентністе навчання та диференційований підхід до учнів.

У Німецькій школі предмети у початковій школі та старшій школі представлені у вигляді інтегрованих курсів. Так дитина краще може засвоїти досвід, який їй потрібен для подальшого життя і ці міжпредметні зв’язки є дуже гарним стартом для інтеграції. Чим відрізняється німецька шкільна освіта від української Промам розповіла Марина Гончарук, український директор Німецько-української міжкультурної школи в м. Києві.

Про компетентнісне навчання

Предмети в інтегрованих курсах: це не просто «Природознавство», «Я і Україна», «Основи здоров’я,», це всеохоплюючий предмет, наприклад «Моя Батьківщина», у зміст якого включено комплексні знання про світ.

Важливою засадою є також і компетентнісне навчання: діти не просто засвоюють певний об’єм знань з трьох-чотирьох предметів, вони використовують ці знання багаторазово. Таким чином в них засвоюються, формуються основні компетентності. «Вивчив, здав, забув» – такий підхід вже не працює! Для формування конкурентоздатних фахівців у майбутньому, метою освіти мають стати не знання, а ключові практичні навички учня: уміле застосування цих знань.

Поряд з компетентнісним, широко використовують особистісно-орієнтований підхід і метод диференціації. Поясню. Якщо в класі є певна кількість учнів, які навчаються на середньому рівні, на яких, в принципі, і орієнтований навчальний матеріал. Але також є діти в класі, які вже пішли «далі» по своїх знаннях та компетентностях від однокласників, тобто вони можуть за урок виконати більше завдань. Вчитель розробляє для цих діток додаткові завдання, так би мовити «з зірочкою». Цим педагог дає учням можливості для розвитку їх сильних сторін, забезпечує їх інструментами навчання, щоб вони могли далі самостійно досліджувати певну тему. Водночас для діток, які «не встигають» за навчальним матеріалом, викладач розробляє завдання полегшеного рівня. Тобто це не знижує успішності дитини як такої, а навпаки – створюється ситуація успіху (якщо не може дитина вирішити три задачі за урок, вона робить дві, і вчитель, розуміючи це, з самого початку уроку ставить за мету їй зробити дві вправи). Таким чином, на виході, коли дзвенить дзвінок з уроку, дитина розуміє, що вона справилась, що вона успішна, є мотивація для наступних звершень.

Коли використовуються оцінки

Диференційований підхід – це умови гнучкості змісту теми, коли дитина отримує завдання того рівня складності, який може виконати. Так, вчитель готує на урок два, три, чотири варіанти завдань приблизно одного і того ж змісту. Він не порівнює дітей між собою, а допомагає кожній дитині розкрити себе, зробити найкраще, на що вона (дитина) здатна.

У такому випадку оцінка — це не є питанням якогось покарання, це засіб мотивації. Так у нас записано і в законодавстві в галузі освіти, і в методичній літературі для педагогів. Оцінкою ми стимулюємо дитину до навчання. Якщо двієчник звик до того, що в нього не виходить вчитися краще, а він, може й хотів би, та без підтримки він не може справитися з тими чи іншими проблемами. Якщо він одного разу отримує дев’ятку, то ми звикли думати, що це якесь виключення з правил, або вдало списав. Насправді, у дітях, що «слабенько» вчаться прихований інший потенціал, потрібно знайти ключик до нього, лише тоді дитина розкриється. Учень може на кожному уроці старатися та отримувати хороші оцінки, просто треба правильно мотивувати його. Саме з цією метою і застосовується особистісно-орієнтований підхід та диференційовані завдання.

Про те, що таке “Свідоцтво досягнень”

Наразі українська система освіти також переходить в компетентнісний вимір, це означає, що простого табеля успішності з одним рядочком «Програму засвоєно» недостатньо. Наша школа спільно з Міністерством освіти і науки та Національною академією педагогічних наук України працювала в робочій групі з теми «Оцінювання навчальних досягнень учнів». Ми взяли за мету розробити, так зване, «Свідоцтво досягнень», і в цьому нам прийшов на допомогу досвід, в тому числі, і Німеччини, і інших країн.

В цьому свідоцтві зазначені основні, ключові компетентності дитини, якими вона має володіти у кінці певного класу. Такі свідоцтва в подальшому будуть розроблені для всіх класів. Ми поміняли формат: невдовзі батьки побачать перед собою конкретні характеристики успіхів дитини. Це загальні компетентності та предметні компетентності (на кожен предмет по три-чотири пункти). Зі змісту німецького табелю було фактично взято цю ідею та базові, основоположні характеристики.

Що потрібно українським вчителям та дітям

В Німеччині перехід до компетентнісної парадигми в освіті відбувався ще у 80-90 рр. У нас цей процес тільки починає запускатися, і нам, вчителям і керівникам варто проаналізувати зміни, які відбувалися в європейських країнах, адже там система компетентнісного підходу існує уже досить давно. Подивімося, які виклики існують перед нами. По-перше, це фінансова частина. Перехід на компетентності без створення належних умов та відповідного освітнього середовища класу не буде настільки успішним та швидким. Вчителям дуже складно забезпечувати якісну освіту без відповідного матеріально-технічного забезпечення школи. У тому числі важливим складником цього процесу є обладнання новітніми інтерактивними технологіями. Не в кожній школі зараз є смарт-дошки, особливо в сільській місцевості. І це проблема, оскільки інформації в світі настільки багато, що ми не встигнемо донести до учнів все, що їм потрібно для життя. Нам потрібно вчити їх критично мислити, шукати потрібну інформацію у світі.

Наприклад, у підручниках для початкової школи з читання вже передбачено компетентнісний підхід. У кінці кожного розділу є рубрики: «Перевір свої досягнення», «Що я вмію?», «Що я можу зробити?». Це такі питання для дітей, над якими вони можуть задуматися.

Про свободу дітей

Також, у німецькій школі більше свободи. Нещодавно ми були у Німеччині на підвищенні кваліфікації (Вільна школа імені Клари Шуман у м. Лейпціг). Там наповнюваність класів така сама, як в українських школах: десь 30 учнів. Але коли вчитель дає парні або групові завдання, діти сконцентровано, без криків та невідповідної поведінки роблять завдання, представляючи у кінці уроку спільний результат. І це початкова школа, 3-4 клас.

Учні вміють взаємодіяти один з одним. Це дуже важливо формувати у дітей соціальний аспект життя: відповідальність учнів за свої дії, співпраця один з одним, вміння вирішувати конфлікти мирним шляхом. Кожен ставить собі мету, виконує завдання в процесі уроку, долає труднощі, вчиться. Класний керівник 3 класу продемонструвала нам цікавий педагогічний прийом: серед уроку ми (вчителі) виходили в коридор, проводили там двадцять хвилин без заглядання до класу, заходили назад, і… Що ж робили учні? Там ніхто не побився, ніхто не посварився, всі вміють спілкуватися один з одним і працювати в групі.

Про німецькі правила і порядок

Як таке можливо? Напевно, це чіткі німецькі правила та порядок. На початку свого навчання у школі першачки сідають в кружечок, отримують ватман паперу, і разом з вчителем роблять плакат: «Правила нашого класу». Зрозуміло, що вчитель і керує, і підкидує ідеї, але останнє слово за учнями, вони роблять цей проект для себе, на майбутнє. До правил класу можуть відноситись наступні: не ображати, не обзивати, чекати, якщо запізнився, вибачитися, не брату чужі речі без дозволу, не перебивати, слідкувати за порядком на парті і т. д. Цими правилами діти керуються в подальшому. Якщо хтось підвищує голос, йому всі вказують пальцем на ці правила, на плакат, де він підписався, і повинен вести себе відповідно.

Виховання носить прихований характер. Ми не можемо сказати дитині: от я тебе зараз буду виховувати, ти тепер будеш вихований. Ні, це може проявитися через місяць, через два, через рік. Вчителям усім разом потрібно цілеспрямовано йти до поставленої мети, і озброїтися однаковими правилами, однаковими завданнями навчання, вимогами до учнів для того, щоб ми всі були єдині у своїй кінцевій цілі та працювали на спільний результат.

Про реформу освіти в Україні

Для будь-якої реформи потрібно щонайменше 10 років, повинен пройти весь цикл навчання дитини, в нашому випадку тепер 12. Реформа — це позитивні зміни, це новий крок до сучасності. В Німеччині освітні реформи почалися з впровадження нового законодавства про освіту в усіх землях. Це приблизно друга половина 80-х рр., – початок 90-х років. Того часу була уже повністю сформована система освіти Німеччини в компетентнісному її вимірі. Я сподіваюсь, ми впораємося за такий самий період.

Реформа має бути прописана теоретиками і практиками. Але не всяка теорія лягає реалізується у діяльності так, як це записано в кінцевій меті. Реформу української школи педагогічний колектив в Україні сприймає позитивно, головне, це підтримка держави. Без неї ми не справимось. Адже якщо у сільській школі ми говоримо про те, що іноді немає крейди, то що говорити про смарт-дошки… Хоча би потрібно кожного учителя забезпечити необхідним мінімумом навчальних засобів. Якщо вчителям дадуть, з чим працювати, що взяти в руки, що показати учням. Такого забезпечення потребує кожен урок: велика кількість поробок, навчання в грі, мод кейсів, дитячі проекти, — це і кольоровий папір, і пластилін, і магнітофон, і нові підручники. Вчителі у нас надзвичайно талановиті та творчі, вони достойно справляться з будь-якою реформою. Для цього треба дати їм відповідну основу, ефективні ресурси, новітні засоби навчання – усе це, плюс освідчений творчий вчитель забезпечить результативність реформи та покращення якості освіти!

Автор: Марина Гончарук, український директор «Німецько-української міжкультурної школи м.Київ»

Ілюстрація до тексту: Мирослава Шевченко.

Опубліковано: https://goo.gl/U1Vzop